Легкий туман огортав самотню дорогу, наче таємнича вуаль над краєвидом, створеним самою природою.

Емма, 34-річна жінка, спокійно вела машину, слухаючи музику, що заколисувала її втомлений розум після довгого робочого дня.

Небо, залите помаранчевими барвами заходу сонця, здавалося, обіцяло спокійний вечір.

Та доля, часом така жорстока, любить гратися з нашою впевненістю у завтрашньому дні.

«Це жахлива трагедія! Сьогодні вранці в автокатастрофі трагічно загинула наша улюблена зірка.

СВІЧКА ПАМ’ЯТІ —
Тієї ж миті повітря розірвав оглушливий гуркіт. Різке гальмування, вереск шин — і все перетворилося на хаос. Зіткнулися три автомобілі; від сили удару скло розлетілося на всі боки. Емму відкинуло на кермо, її тіло здригнулося від потужного поштовху. З її вуст вирвався пронизливий крик, коли біль пронизав кожну клітину її тіла.

«Це нищівна трагедія! Сьогодні вранці в автокатастрофі нас трагічно покинула улюблена зірка».
Вона була напівпритомна; тіло не слухалося, але розум залишався ясним. Крізь розбите вікно віяв холодний вітер, а світло фар інших машин вихоплювало з темряви понівечений метал і розкидані уламки. Вона чула голоси й шепіт, але все це здавалося далеким, наче вона поринула в дивний сон.